Життя це сон кальдерон де ла барка педро

«Життя — це сон» (ісп. La vida es sueño) — п’єса іспанського драматурга Педро Кальдерона де ла Барки, написана в 1632–1635 рр. На сцені була вперше поставлена в Мадриді в 1635 році.

У середині XX ст. Микола Лукаш переклав українською монолог Сехисмундо з першої хорнади п’єси. На честь 400-ліття з дня народження іспанського драматурга (2000) Михайло Литвинець здійснив повний переклад твору.

Дійові особи[ред. | ред. код]

• Басиліо, король Полонії
• Сехисмундо, принц, син Басиліо.
• Астольфо, герцог Московії
• Клотальдо, старий, вчитель принца[джерело?].
• Кларін, блазень, прислужник
• Естрелья, інфанта
• Росáура, знатна дама, дочка Клотальдо
• Солдати, почет, музиканти, співаки, слуги, придворні дами.

Сюжет і композиція[ред. | ред. код]

Події п’єси розвиваються доволі швидко і напружено, в атмосфері певної загадковості; політичні, державницькі конфлікти поєднуються з колізіями, що виникають на ґрунті стосунків та родинних непорозумінь. П’єса ділиться на 3 частини — дії, або, як називали їх у тодішньому іспанському театрі, хорнади, що буквально означає «цей етап» (цикл).

Хорнада 1[ред. | ред. код]

Зав’язка дії. В гірській місцевості, неподалік від палацу короля Басиліо, переодягнута в чоловіче вбрання знатна дама Росаура та Кларін випадково натрапляють на вежу, що є в’язницею для закутого в ланцюги Сехисмундо. Охорона в’язня, яку очолює старий дворянин Клотальдо, бере під варту незваних гостей і відводить їх до короля. Водночас до двору Басиліо прибувають його племінники — інфанта Естрелья і принц Московії Астольфо, які мають намір одружитися і разом успадкувати корону Басиліо, нібито бездітного.

Король розкриває їм свою таємницю. У нього є син Сехисмундо, який, згідно з пророцтвом, має стати страшним тираном, згубити власну державу і свого батька короля. Тому відразу після його народження (мати померла під час пологів) король наказав збудувати у віддаленій від людей місцевості вежу і тримати там сина. Тепер Басиліо хоче ще раз переконатись у справедливості пророцтва; якщо воно підтвердиться, то корону успадкують Естрелья й Астольфо.

Хорнада 2[ред. | ред. код]

Подальше розгортання дії. За наказом короля його синові дають снодійного, після чого перевдягають у вбрання принца і переносять у королівський палац. Сехисмундо після пробудження — вже в ролі принца спадкоємця — поводиться жахливо: в грубій формі висловлює зневагу до короля та його оточення, скидає з балкона в море слугу, який насмілився зробити йому зауваження, намагається вбити Клотальдо. Переконавшись таким чином у справедливості пророцтва, король наказує знову приспати Сехисмундо і повернути до в’язниці, а після того, як він знову прокинеться, запевнити його, що все пережите ним відбувалося не насправді, а уві сні. Тим часом Клотальдо дізнається, що Росаура — його донька, яка прибула до Полонії з тим, аби помститись за зраджене кохання принцу Астольфо.

Хорнада 3[ред. | ред. код]

Розв’язка сюжету. Усе подальше своє життя Сехисмундо приречений конати у в’язниці. Проте, дізнавшись, що в короля Басиліо є законний син, але королівську корону має успадкувати принц чужоземної Московії, народ повстає. Це повстання очолює Сехисмундо. У боротьбі проти свого батька Сехисмундо перемагає і прощає не тільки батька, а й своїх безпосередніх тюремників і московського принца.

Сехисмундо підпорядковує свої розбурхані пристрасті вимогам розуму та державної необхідності і з тирана перетворюється на мудрого правителя. Закоханий у Росауру, Сехисмундо відмовляється від свого щастя, щоб захистити її честь. Астольфо, дізнавшись нарешті про шляхетне походження Росаури, одружується з нею. Пов’язують свої долі Сехисмундо й Естрелья.

Посилання[ред. | ред. код]

• Український переклад п’єси.
• Зарубіжна література для 9 класу[недоступне посилання з липня 2019]

Автор. Педро Кальдерон де ла Барка (1600
– 1681) – іспанський драматург і священик.

Твір. «Життя – це сон».

Дата написання. 1635.

Жанр. Морально-філософська драма.

Тематика. Тема «сновидіння» – провідна. В
основі драми теза «Життя – це сон» .
Виносячи її в заголовок, автор визначив тему своїх роздумів. Ця теза, присутня
як у фольклорі різних країн, так і в літературі різних епох, за доби бароко зазнає
нового переосмислення. Всі структурні елементи драми (сюжет, персонажі)
підпорядковані розкриттю твердження, сформульованого у назві твору.

Проблематика. Письменник порушує важливі
питання людського існування: що таке життя, що таке людина, у чому полягає сенс
її буття, що таке свобода, що обумовлює вчинки особистості, яке її місце у
світі, що є моральною основою для її життя. Центральними категоріями, які
цікавлять митця, є такі поняття, як Доля, Людина, Світ, Бог, Честь, Життя,
Добро, Зло, Свобода. Душа людини – арена боротьби добрих і злих начал. Та чи
здатна особистість знайти себе у стрімкому коловороті життя, чи подолає вона в
собі темні сили, чи збагне справжню сутність свого земного буття? Ці проблеми
порушуються у творі іспанського драматурга.

Ідея. Віра в людину, в її моральне
перетворення і розкріпачення – головна думка твору, що визначає його
гуманістичний пафос.

Сюжет. Сюжет – драматична історія принца
Сехисмундо. Початок її – віщування, що прочитав по зірках його батько – король
Басиліо: «Буде Сехисмундо / Чоловіком
вкрай зухвалим, / Принцом-кривдником жорстоким / І монархом нечестивим». Батько,
повіривши зорям, наказав замкнути сина-немовля у віддаленій від людей вежі.
Минули роки. Король став мудрішим, його охопили сумніви: «Бачу помилку у тому, / Що повірили так легко / Ми провіщенню лихому». Бажаючи
перевірити правильність віщування, він наказав приспати сина і доправити в
палац. Довідавшись, що він принц, Сехисмундо поводиться як тиран, що не бажає
приборкувати своїх пристрастей. У поведінці сина король побачив підтвердження
пророцтва: «бачу ж тебе жорстоким», «твої
убивчі руки». І знову, приспавши, відправляє до вежі-тюрми. Коли Сехисмундо
прокинувся, його переконують, що все, що відбулося з ним – лише сон. Він тому
вірить, і з цього моменту життя (і не тільки своє) сприймає як сон.

          Піддані,
довідавшись про існування законного спадкоємця престолу, звільняють Сехисмундо.
Відгукнувшись на їхні прохання, він посідає королівський трон.

Особливості
композиції. П’єса
складається з трьох хор над. Хорнада
– давнє іспанське слово, що означає «шлях, пройдений людиною за день». У першій
хорнаді міститься зав’язка сюжетних ліній твору. У другій – розвиток дії п’єси.
Третя хорнада – розв’язка всіх сюжетних ліній.
Композиція твору досить складна. Драма побудована з багатьох подій, що
стосуються як з минулого, так і теперішнього, причому від них залежить і
майбутнє країни. У п’єсі багато таємничого, загадкового. Автор постійно тримає
глядачів у напрузі. Що то за вежа, яку побачила Росаура і Кларін? Хто то за
один, що там сидить? Чому Росаура переодягнена? З якої причини вона хоче
помститися?.. Усі подібні моменти зумовлюють динамізм твору. Дуже швидко
змінюються події та ситуації: сьогодні Сехизмундо – в’язень, а Клотальдо – його
наглядач, а завтра Сехисмундо сам може покарати Клотальдо й усіх придворних,
навіть короля-батька. Персонажі не тільки багато говорять, а й переодягаються,
б’ються, закохуються і ревнують, тут відбуваються боротьба за владу і народне
повстання. Отже, Кальдерон талановито поєднує складні філософські проблеми із
зовнішньою інтригою, розважальністю п’єси. Він не тільки порушує складні
питання, а й робить свій твір цікавим для читачів та глядачів.  

          Складна
композиція драми відповідає складності порушених у ній філософських питань.
Письменник змушує читачів і глядачів замислитися над сутністю світу, людського
буття, самих себе. П’єса відзначається поліфонізмом звучання. У ній
висловлюються неоднозначні ідеї, а читачі й глядачі можуть погодитися чи не
погодитися з автором, але головне те, що він змушує працювати їхні думку та
почуття.

Простір і час. Дія охоплює три дні. Події
відбуваються у країні Полонія, згадується також Московія. Окрім назв країн,
ніякої конкретики письменник не дає. І робить це свідомо. Його цікавили не
власне країни, а проблеми, що хвилювали і його, і багатьох інших сучасників.
Розмірковувати про них письменникові, очевидно, було зручніше на нейтральному
грунті, яким і стали для нього слов’янські держави (дуже віддалені
для іспанців XVII ст..).

Образи і конфлікти.
Взаємодія
образів сприяє розкриттю конфліктів, зображених у п’єсі. Зіткнення особистостей
у ході боротьби за владу реалізується лінією: Сехисмундо – Астольфо – Естрелья.
Любовні перипетії розкриваються у міжособистісних стосунках: Сехисмундо –
Росаура, Росаура – Астольфо, Росаура – Естрелья – Астольфо. Конфлікт між
батьком і сином, в якому фактично закладено конфлікт між людиною і долею,
розв’язується за лінією: Сехисмундо – Басиліо. Боротьба за честь показана у
зіткненнях: Росаура – Астольфо, Росаура – Клотальдо. Блазень Кларін – єдиний,
хто не бере участі у конфліктах. 

Світ у драмі.  Кальдерон зображує світ епохи бароко у трагічному плані.
Тут усе пройнято відчуттям тривоги, загального неспокою. Всі мають приховувати
своє справжнє обличчя, бути не тим, ким вони є насправді. Світ – одвічна таїна,
його не можна осягнути розумом. У ньому діють не тільки реальні, а й потойбічні
ірраціональні сили, тому величезне значення мають різні пророцтва та прикмети.
Світ – лише мана. «Хто живе тут – лише марить». Світ – лабіринт, де блукає
людина. Усі ці формули, характерні для епохи бароко, яскраво втілено у драмі
Кальдерона.

          Великого
значення автор надає Божій волі. Світ сповнений суперечностей, у ньому все
швидко змінюється. Людське щастя, як і горе, минає, як сон. І життя в цьому
світі – лише сон. Письменник підкреслює стихійність, неприборканість,
невлаштованість світу, що виявляється в зображенні природних явищ (затемнення
сонця, бурі, урагани тощо), соціальних подій (боротьба за престол, повстання) і
подій в особистому житті персонажів.

        Характерною
особливістю світосприйняття Кальдерона є поєднання уявного і дійсного, сну і
реальності. У такому складному синтезі різних начал живуть його герої – люди
епохи бароко. 

Людина у драмі. Людина в розумінні Кальдерона –
суперечлива істота. Охоплена різними пристрастями й бажаннями, вона здатна
виявляти як ниці, так і високі прагнення. Майже кожен із персонажів відчуває у
своїй душі складну боротьбу. Людина залежить від багатьох обставин, передусім –
від Бога.

        
Визначальну роль у житті людей відіграє Доля. Герої сприймають її як
вищу необхідність. Усі події свого життя вони пояснюють Долею. Однак драматург
не показує людей слабкими й безвольними. Людина не може змінити Долю, але може
боротися сама із собою, зі своїми вадами, темними пристрастями, і таким чином –
йти до Бога, ставати його образом на землі. Цю думку якнайкраще втілено в
образі принца Сехисмундо, який подолав у собі самого себе.

Новаторство. Кальдерон уперше у світовій
літературі відобразив могутність звільненого духу, показав, які руйнівні сили
приховані в глибинах особистості, й водночас наголосив на величі людини, котра
йде нелегким шляхом до пізнання себе й вищих істин. Головний герой драми
здійснив великий подвиг – він розірвав усі ланцюги, які стримували його думки,
почуття, дії, і явив світові торжество свого розкутого духу.

Мова твору. Уся драма є алегорією, що
розкриває розуміння митцем життя в епоху бароко. Драматург майстерно
використовує контрасти, коли борються день і ніч, світло й темрява, Бог і
диявол, гармонія і хаос. Картини, створені Кальдероном, відзначаються
універсалізмом. Поет показує безкінечність Всесвіту, красу космосу і разом з
тим непізнанність його таїни.

         
Характерним є використання емблематичності (людина – звір , світ –
лабіринт, промовистих деталей (портрет – знак кохання, шпага – знак честі),
метафор, іносказань.  Мова драми насичена
барвистими тропами, виразними синтаксичними фігурами, елементами
«культистської» поезії.

Авторська позиція. Релігійну ідею спасіння людської
душі Кальдерон поєднав з актуальним соціальним змістом: людина повинна бути не
покірною й пасивною істотою, що в усьому покладається на волю Божу. Вона має
сама перетворювати себе, боротися з собою, прямуючи тяжким шляхом до вищого
абсолюту. У творі втілено і державний ідеал письменника – виховання ідеального
монарха, який має пізнати все – і славу, і страждання, а головне, самого себе,
сутність духовного життя, свій зв’язок з Богом, – щоб стати справедливим і
мудрим правителем.

Висновок. Фінал драми життєствердний. Так,
життя – сон, лише миттєвість і «щастя
людське… як сон минає», але треба «скористатись
щастям тим, що час дарує».  Питання
«Що таке життя і що таке смерть?» – це вічні проблеми. У тлумачення Кальдерона
відчувається християнський підтекст: на землі людина тимчасово (як уві сні), а
де ж її постійне (вічне) життя? Відповідь прогнозована, хоча прямо й не
проголошується – «думаймо про вічне». І водночас Кальдерон не закликає
зрікатися земного життя, хоча воно й швидкоплинне.

Переклади. Окремі твори переклали
Д.Павличко, М.Лукаш, Михайло Литвинець. Оперу на сюжет «Життя – це сон» написав
український композитор Повло Сениця.