Шевченко сон на панщині пшеницю жала

СОН

Марку Вовчку

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася — нема нічого…

На сина глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

СОН («На панщині пшеницю жала…»)

Джерела тексту:

чорновий автограф на звороті офорта «Свята родина» (ІЛ, ф. 1, №
37);

чистовий автограф у щоденнику Шевченка від 13 липня 1858 р. (ІЛ, ф.
1, № 104);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 231);

чистовий автограф у листі Шевченка до М. В. Максимович від 22
листопада 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 190);

чистовий автограф на окремому аркуші (ЦДАМЛМУ, ф. 564, оп. 2, № 3);

авторизована копія на окремому подвійному аркуші (РДБ, ф. 139,
картон 10, № 33, арк. 1 — 2);

першодрук у журналі «Русская беседа» (1859. — № 3. — С. 5 — 6).

Подається за першодруком.

Дата автографа у щоденнику Шевченка: «13 июля»; дата автографа у
«Більшій книжці»: «1858.С. Петербург».

Датується на підставі часу завершення роботи над офортом «Свята
родина» — орієнтовно початком (не пізніше 12) липня 1858 р., С.-Петербург.

Примірник офорта «Свята родина», на звороті якого написаний
чорновий автограф твору, подаровано Ф. І. Черненку 16 липня 1858 р.; про те, що
поет дарував саме офорт, а не текст вірша, свідчить той факт, що дарчий напис
виконано на лицьовому боці офорта. Точна дата виконання офорта не відома;
робота над ним розпочалася 3 травня, а закінчилася на початку — не пізніше 12
липня — дня, коли Шевченко подарував А. О. Лазаревській один з естампів офорта
з написом «Афанасьи Алексеевни Лазаревской в знак глубокого уважения Т.
Шевченко. 12 июля 1858 года» (фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 718). Невдовзі після
виконання естампа Шевченко накидав на ньому олівцем чорновий варіант вірша,
виправляючи текст у рядках 3, 4, 11 у процесі написання. Незабаром було
зроблено виправлення іншим олівцем у рядках 3, 4, 8, 16, 18 і цілком
перероблено й переписано наново останні п’ять рядків. 13 липня поет переписав
твір до свого щоденника, вже подарованого М. М. Лазаревському напередодні, в
день його іменин — 12 липня 1858 р., зробивши в тексті нові виправлення.
Нижній шар правки відповідає тексту чорнового автографа на звороті офорта
«Свята родина»; верхній шар виправлень частково перенесено до «Більшої книжки»;
після рядка 17 Шевченко дописав три нові рядки, частково повторені і в
автографі, надісланому М. В. Максимович.

Вперше надруковано за невідомим автографом в журналі «Русская
беседа» (1859. — № 3. — С. 5 — 6) з посвятою Марку Вовчку.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Кобзарь Тараса
Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 623 — 624, за
текстом щоденника Шевченка.

Твір активно поширювався в рукописних списках. З невідомого
автографа, надісланого Шевченком М. С. Щепкіну у липні 1858 р. (лист не
збе/704/рігся), В. С. Аксакова 14 липня 1858 р. зробила список твору (ІРЛІ,
ф. 10625 / XV с 22, арк. 237 звор.), що має варіанти:

3 — 4 Пішла собі пошкандибала

А сина Йвана годувать

5 — 6 Воно сповитеє лежало

У холодочку під снопом

8 Попестила і тихим сном

15 — 16 І на своїм веселім полі

Удвох свою пшеницю жнуть

19 — 23 Та й пробудилась, сповила

Свого Івасика малого,

Та копу дожинать пішла,

Поки не чути ланового.

Копію з цього списку В. Аксакова надіслала з листом до М. Г. Карташевської
від 2 серпня 1858 р. (ІРЛІ, ф. 10652/ XV, с. 22, арк. 250 — 250 звор.).

Від «Більшої книжки» походить список П. Куліша 60-х років XIX ст.
(ІЛ, ф. 1, № 87). За першодруком виконано рукописні списки: у збірці «Сочинения
Т. Шевченко», 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 409 — 410); у рукописних
«Кобзарях» — 1863 — 1867, Катеринослав (ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 6 звор. — 7);
1866 р. (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 288 — 288 звор.). За «Кобзарем Тараса Шевченка»
(СПб., 1867) виконано список у збірці Д. Демченка «Кобзарь Тараса Шевченка»
1865 (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 156 — 157). За невідомим спільним джерелом виконано
списки на вклейці до «Кобзаря» 1860 (ІЛ, ф. 1, № 535, с. 221) та у рукописному
збірнику без назви невідомою рукою (НМТШ, А-546).

Вірш написано у Петербурзі в час, коли особливо загострилася
проблема скасування кріпосного права. Той факт, що поет зняв останні два рядки,
які написав у щоденнику, свідчив про його ставлення до поширених у тогочасній
суспільній думці надій на справедливе розв’язання «селянського питання» згори.
Будучи гранично актуальним, твір набув широкого розголосу.

Марко Вовчок (Маркович Марія Олександрівна, 1833 — 1907) —
українська та російська письменниця й перекладачка.

Лановий — панський наглядач над кріпаками на польових роботах.

Попередня
Головна
Наступна Варіанти

‘
);

var is_ok = false;
var err_text;

if(parent)parent.document.onkeypress=on_key_press;
document.onkeypress=on_key_press;
is_ok = true;
//–>

Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Источник

Кобзар

1858 р.

Тарас Шевченко

Варіанти тексту

Чорновий автограф

Щоденник

«Більша книжка»

Лист до М. В. Максимович

Чистовий автограф

Канонічний текст

Опис варіантів

Назва відсутня

Марку Вовчку

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Розповила, нагодувала,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася – нема нічого…

На сина глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

13 июля [1858]

Примітки

Джерела тексту:

– чорновий автограф на звороті офорта «Свята родина» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 37) [Чорновий автограф];

– чистовий автограф у щоденнику Шевченка від 13 липня 1858 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, І. 1, № 104) [Щоденник];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 231) [«Більша книжка»];

– чистовий автограф у листі Шевченка до М. В. Максимович від 22 листопада 1858 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 190) [Лист до М. В. Максимович];

– чистовий автограф на окремому аркуші (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 564, оп. 2, с. 3) [Чистовий автограф];

– авторизована копія на окремому подвійному аркуші (Російська державна бібліотека (Москва), ф. 139, картон 10, № 33, арк. 1–2);

– першодрук у журналі «Русская беседа» (1859. – № 3. – С. 5–6).

Подається за першодруком. Дата автографа у щоденнику Шевченка: «13 июля»; дата автографа у («Більшій книжці»: «1858. С. Петербург». Датується на підставі часу завершення роботи над офортом «Свята родина» – орієнтовно початком (не пізніше 12) липня 1858 р., С.-Петербург.

Примірник офорта «Свята родина», на звороті якого написаний чорновий автограф твору, подаровано Ф. І. Черненку 16 липня 1858 р.; про те, що поет дарував саме офорт, а не текст вірша, свідчить той факт, що дарчий напис виконано на лицьовому боці офорта. Точна дата виконання офорта не відома; робота над ним розпочалася 3 травня, а закінчилася на початку – не пізніше 12 липня – дня, коли Шевченко подарував А. О. Лазаревській один з естампів офорта з написом «Афанасьи Алексеевни Лазаревской в знак глубокого уважения Т. Шевченко. 12 июля 1858 года» (фотокопія – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 718). Невдовзі після виконання естампа Шевченко накидав на ньому олівцем чорновий варіант вірша, виправляючи текст у рядках 3, 4, 11 у процесі написання. Незабаром було зроблено виправлення іншим олівцем у рядках 3, 4, 8, 16, 18 і цілком перероблено й переписано наново останні п’ять рядків. 13 липня поет переписав твір до свого щоденника, вже подарованого М. М. Лазаревському напередодні, в день його іменин – 12 липня 1858 р., зробивши в тексті нові виправлення. Нижній шар правки відповідає тексту чорнового автографа на звороті офорта «Свята родина»; верхній шар виправлень частково перенесено до «Більшої книжки»; після рядка 17 Шевченко дописав три нові рядки, частково повторені і в автографі, надісланому М. В. Максимович.

Вперше надруковано за невідомим автографом в журналі «Русская беседа» (1859. – № 3. – С. 5–6) з посвятою Марку Вовчку.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 623–624, за текстом щоденника Шевченка.

Твір активно поширювався в рукописних списках. З невідомого автографа, надісланого Шевченком М. С. Щепкіну у липні 1858 р. (лист не зберігся), В. С. Аксакова 14 липня 1858 р. зробила список твору (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук ф. 10625 / XV с 22, арк. 237 звор.), що має варіанти:

3–4 Пішла собі пошкандибала

А сина Йвана годувать

5–6 Воно сповитеє лежало

У холодочку під снопом

8 Попестила і тихим сном

15–16 І на своїм веселім полі

Удвох свою пшеницю жнуть

19–23 Та й пробудилась, сповила

Свого Івасика малого,

Та копу дожинать пішла,

Поки не чути ланового.

Копію з цього списку В. Аксакова надіслала з листом до М. Г. Карташевської від 2 серпня 1858 р. (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук, ф. 10652/XV, с 22, арк. 250–250 звор.).

Від «Більшої книжки» походить список П. Куліша 60-х років XIX ст. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 87). За першодруком виконано рукописні списки: у збірці «Сочинения Т. Шевченко», 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 409–410); у рукописних «Кобзарях» – 1863–1867, Катеринослав (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 811, арк. 6 звор. – 7); 1866 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 288–288 звор.). За «Кобзарем Тараса Шевченка» (СПб., 1867) виконано список у збірці Д. Демченка «Кобзарь Тараса Шевченка» 1865 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, с 156–157). За невідомим спільним джерелом виконано списки на вклейці до «Кобзаря» 1860 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 535, с. 221) та у рукописному збірнику без назви невідомою рукою (Національний музей Тараса Шевченка, А-546).

Вірш написано у Петербурзі в час, коли особливо загострилася проблема скасування кріпосного права. Той факт, що поет зняв останні два рядки, які написав у щоденнику, свідчив про його ставлення до поширених у тогочасній суспільній думці надій на справедливе розв’язання «селянського питання» згори. Будучи гранично актуальним, твір набув широкого розголосу.

Марко Вовчок (Маркович Марія Олександрівна, 1833–1907) – українська та російська письменниця й перекладачка.

Лановий – панський наглядач над кріпаками на польових роботах.

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 279 (канонічний текст), с. 499 – 500 (варіанти), с. 703 – 704 (примітки).

Попередній розділ | Вище | Наступний розділ

Источник

Кобзар

1858 р.

Тарас Шевченко

Варіанти тексту

Чорновий автограф

Щоденник

«Більша книжка»

Лист до М. В. Максимович

Чистовий автограф

Канонічний текст

Опис варіантів

Назва відсутня

Марку Вовчку

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Розповила, нагодувала,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася – нема нічого…

На сина глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

13 июля [1858]

Примітки

Джерела тексту:

– першодрук у журналі «Русская беседа» (1859. – № 3. – С. 5–6).

Примірник офорта «Свята родина», на звороті якого написаний чорновий автограф твору, подаровано Ф. І. Черненку 16 липня 1858 р.; про те, що поет дарував саме офорт, а не текст вірша, свідчить той факт, що дарчий напис виконано на лицьовому боці офорта. Точна дата виконання офорта не відома; робота над ним розпочалася 3 травня, а закінчилася на початку – не пізніше 12 липня – дня, коли Шевченко подарував А. О. Лазаревській один з естампів офорта з написом «Афанасьи Алексеевни Лазаревской в знак глубокого уважения Т. Шевченко. 12 июля 1858 года» (фотокопія – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 718). Невдовзі після виконання естампа Шевченко накидав на ньому олівцем чорновий варіант вірша, виправляючи текст у рядках 3, 4, 11 у процесі написання. Незабаром було зроблено виправлення іншим олівцем у рядках 3, 4, 8, 16, 18 і цілком перероблено й переписано наново останні п’ять рядків. 13 липня поет переписав твір до свого щоденника, вже подарованого М. М. Лазаревському напередодні, в день його іменин – 12 липня 1858 р., зробивши в тексті нові виправлення. Нижній шар правки відповідає тексту чорнового автографа на звороті офорта «Свята родина»; верхній шар виправлень частково перенесено до «Більшої книжки»; після рядка 17 Шевченко дописав три нові рядки, частково повторені і в автографі, надісланому М. В. Максимович.

3–4 Пішла собі пошкандибала

А сина Йвана годувать

5–6 Воно сповитеє лежало

У холодочку під снопом

8 Попестила і тихим сном

15–16 І на своїм веселім полі

Удвох свою пшеницю жнуть

19–23 Та й пробудилась, сповила

Свого Івасика малого,

Та копу дожинать пішла,

Поки не чути ланового.

Вірш написано у Петербурзі в час, коли особливо загострилася проблема скасування кріпосного права. Той факт, що поет зняв останні два рядки, які написав у щоденнику, свідчив про його ставлення до поширених у тогочасній суспільній думці надій на справедливе розв’язання «селянського питання» згори. Будучи гранично актуальним, твір набув широкого розголосу.

Марко Вовчок (Маркович Марія Олександрівна, 1833–1907) – українська та російська письменниця й перекладачка.

Лановий – панський наглядач над кріпаками на польових роботах.

В. Л. Смілянська

Попередній розділ | Вище | Наступний розділ

Источник