Характеристика образу сехисмундо із драми життя це сон

Характеристика образу сехисмундо із драми життя це сон thumbnail

Автор J. G. (Джей Джи) На читання 4 хв

Характеристика Сехисмундо «Життя – це сон» розкриэ внутрышный свыт героя.

Образ Сехисмундо «Життя – це сон»

Сехисмундо – син польського короля Басиліо, який напередодні народження сина отримав зловісне передбачення: в світ прийде чудовисько в вигляді людини. Басиліо вирішує ув’язнити сина у вежі. І ось уже дорослий Сехисмундо, одягнений в звірячу шкуру, закутий в ланцюги, проводить дні в гірких роздумах.

Монолог Сехисмундо в першій сцені першого акту вражає глибиною філософських роздумів: “чому людина, в якій стільки розуму, волі, почуттів, закута, тоді як вільні птахи, звірі, риби, струмки? Може, неволя – це плата за розум, за усвідомлення власного буття? Бути може, «гріх найбільший – буття. // Найтяжчий з злочинів – народитися людиною?”.

Король Басиліо, переживаючи за долю сина, піклуючись про успадкування престолу, вирішується перевірити вірність передбачення. Під час сну Сехисмундо переносять до палацу, а коли він прокидається, оголошують наслідним принцом і переконують, що його життя в ув’язненні – всього лише страшний сон. Однак незабаром принц починає проявляти свій дикий і нестримний норов.

Сехисмундо жорстокий і не цінує людське життя. Коли батько намагається нагадати йому про людинолюбство:

“Так як же мені тебе обійняти, коли рукою торкнуся до руки, що вміє вбивати?”

Сехисмундо кидає у відповідь батькові докір в тому, що той закрив для нього свій будинок і сам виховав сина, як звіра. Басиліо просить сина пом’якшати, на що той відповідає: «Я людинозвір!» Басилио нічого не залишається, як знову перенести приспаного Сехисмундо в вежу і спробувати переконати його в тому, що все, що сталося було лише сном: «Жити – значить спати..». Басиліо вирішує зробити своїм спадкоємцем московитського герцога Астольфо, проте народ повстає і знову звільняє з вежі Сехисмундо, який очолює повсталих і відстоює незалежність батьківщини. Його обирають королем, він отримує необмежену владу. Але тепер Сехисмундо абсолютно байдужий до насолод і благ життя. Він переміг власний егоїзм. Знайти мудрість і гуманність йому допомогло переконання – «життя – це сон». «Моїм учителем був сон», – говорить він ураженим придворним. Передбачення зірок не збуваються: людська воля перемагає долю.

Отже, образ Сехисмундо змінювався, він пройшов різні стадії свого формування. Він був ув’язнений, вийшов з в’язниці і став агресивним, і знову опинився у в’язниці. Врешті-решт, він став хорошим правителем, який хотів і прагнув розуміти людей. У той же час він настільки звик до життям відлюдника, що вже не міг жити повноцінним життям.

Цитатна характеристика Сихизмундо з твору “Життя -це сон”

“О, Небо,
Как хорошо, что ты лишило
Меня свободы! А не то
Я встал бы дерзким исполином,
И чтоб сломать на дальнем солнце
Хрусталь его блестящих окон,
На основаньях из камней
Воздвиг бы горы я из яшмы.”

«Пусть мало я
Знаю про белый свет,
И здесь с младенческих лет
Колыбель и тюрьма моя;
Пусть лишь глухие края
Помню я, где родился
И где навек схоронился,
Где живу я, скелет живой,
Где живу я, мертвец с душой,
Где я говорить разучился;
Пусть в жизни я знал одного,
Всего одного человека,
И только его от века
Видал из мира всего,
И ведал лишь от него
Про небо и землю, – верю,
Пускай я подобен зверю,
Что я человек средь зверей,
Хоть зверем среди людей
В темнице я горе мерю.
Пусть брал я свои уроки
У зверей, что кругом блуждали,
У птиц, что кругом летали,
И звезд лучистые строки
Читал мой взор одинокий,
Ты взору явил утешенье,
И слуху отдохновенье,
И роздых среди мучений,
Ты прервал мои пени,
И мне принес облегчение.
Когда на тебя взираю,
Прекрасным тебя нахожу,
И чем упорней гляжу,
Тем упорней глядеть желаю.
И сам я не понимаю,
Отчего так глаза жадны:
Ведь, на смерть обречены
За жажду, не знали жажды
И, жадно взглянув однажды,
Умереть, но глядеть должны.
Так лучше глядеть умирая;
Если смерть мне сулит твой вид,
То разлука что же сулит?
Горе, гнев или мука злая,
Впереди меня ожидая,
Злую смерть мне сулят[…]»

Цитатна характеристика Сихизмундо “Життя -це сон” може доповнити образ головного героя. Додавайте цитати через форму коментарів, і допомагайте іншим навчатися)

Источник

Сехисмундо

СЕХИСМУНДО (исп. Segismundo) — герой драмы Педро Кальдерона де ла Барки «Жизнь есть сон» (опубл. в 1636 г.; написана, по-видимому, в конце 20-х или в самом начале 30-х годов XVII»Шв.). Королю Басилио, мудрецу и звездочету, светила предсказали, что его сын С. станет чудовищным тираном; чтобы спасти страну от бедствий, Басилио объявил, что ребенок родился мертвым, и приказал держать его в горной башне. Решив проверить, не обманули ли его небесные знамения, король велит, усыпив С., перенести его во дворец. Узнав, что он — будущий государь, которого сделали пленником, С. возмущен учиненной над ним несправедливостью. Но его гнев нерационален: требуя во всем беспрекословно ему повиноваться, принц убивает слугу. Тогда его опять усыпляют, переносят обратно в башню и уверяют, что все происшедшее во дворце было лишь сном. С. пытается разобраться, является ли он заключенным, которому приснилось, что он принц, или принцем, которому снится, что он заключенный. Герой хочет понять, что в жизни иллюзорно, ложно, а что действительно, подлинно, и эти размышления многое в нем меняют. Когда часть войска восстает, чтобы посадить на трон законного наследника, и сторонники Басилио оказываются разбитыми, С., получив власть, проявляет себя мудрым и добрым правителем. Важнейшие события драмы разворачиваются в душе героя. Его самопознание в немалой мере определено внешними обстоятельствами: С. вырастает, не зная, кто его родители и кто он такой. Самая пылкая, всепоглощающая его страсть — жажда правды и свободы. Первый его монолог («О, я несчастен, горе мне!») — яростный протест против неволи; и Кальдерой не оставляет сомнения, что свобода — неотъемлемое и важнейшее право человека. В переполненном болью и негодованием монологе герой проклинает судьбу, дающую человеку меньше свободы, чем зверю, ручью, рыбе и птице, но, узнав, что он не жалкий узник, а всесильный государь, С. становится убийцей и насильником. Его свобода — свобода зверя, и сам С. знает, что он — получеловек-полузверь. От звериной половины ему помогает избавиться убеждение, что жизнь есть сон. Но что значит отождествление жизни и сна? Во сне образы сознания воспринимаются спящим как нечто действительное, и если жизнь есть сон, то и наяву человек видит лишь то, что представляется его сознанию. Вместе с тем Кальдерой постигает то, что будет достоянием психологии лишь в XX»Шв.: образы сна порождены отнюдь не только мыслью, но и надеждами, страхами, тайными желаниями. Последние неосознанно воздействуют не только на сновидения, но и на поведение человека. Если в опубликованном через год после пьесы Кальдерона «Рассуждении о методе» Декарта абсолютизировался рассудок («Я мыслю, следовательно, я существую») и заявлялось, что лишь благодаря мысли человеческое существование оказывается чем-то достоверным, то барочный художник Кальдерон менее односторонен и категоричен. В его драмах сталкиваются, в какой-то мере пронизывают друг друга сознание и подсознание, рассудок и аффект. Явь и сон, иллюзия и реальность здесь теряют свою однозначность и уподобляются друг другу: sueno по-испански не только сон, но и мечта; поэтому «La vida es sueno» можно перевести и как «Жизнь есть мечта». Мечта истолковывается у Кальдерона вовсе не в сентиментально-благостном духе: узнав, что он принц, и получив возможность осуществить свою мечту о свободе, С. ведет себя как чудовище. Безграничная свобода оказывается одной из самых вредных и опасных иллюзий: С. предстоит понять, что человеческая свобода — не беспредел, что она подчиняется нравственным законам. В постижении этих законов происходит становление личности С., выявление его подлинного «я». «Жизнь есть сон» — истинно христианская драма, так как именно христианство столь решительно указало на исключительное значение душевной жизни и поставило важнейшую задачу управлять своими внутренними состояниями, подавляя в себе злые, греховные желания и порывы. И вместе с тем «Жизнь есть сон» — это социальная драма (такое соединение характерно для барокко), показывающая, что становление нравственного «я» возможно лишь благодаря осознанию своей ответственности перед другими. До встречи с Росаурой С. рос, не зная никого, кроме своих тюремщиков, ненавидя их и сами небеса, обрекшие его на жизнь в неволе. Эта ненависть выплескивается во дворце самым пагубным образом. Возникшее чувство к Росауре, чувство любви (а любовь — это одна из главных христианских добродетелей), — помогает ему понять, что нельзя быть человеком, живя одной лишь ненавистью, что прочнейшие отношения, связывающие людей, — добрые отношения («Так знай добро живет вовеки, хоть ты во сне его свершил»). Любовь и добро — мосты к людям и к вечности. Поверив в это, С. преодолевает «донжуановское» состояние — рабское подчинение инстинктам, бездумным и бездушным вожделениям. Однако, как подчеркивает Кальдерой, борьба противоположных начал — интеллекта и нерефлектированных импульсов, ненависти и любви — длится вечно. В финале принц отпрааляет в башню-тюрьму вызволившего его из нее мятежного солдата, и образ башни-тюрьмы воспринимается в символическом смысле: в тайниках души вечно скрывается нечто мятежное, что надо подавлять неустанно. С. часто сравнивают с Гамлетам. У Шекспира и Кальдерона выведены герои-мыслители, действие в обоих произведениях преимущественно строится на движении мысли. Оба принца сталкиваются с враждебной судьбой, с «трагическим состоянием мира», по терминологии Гегеля, оба мучительно не приемлют несвободу. Но Гамлета больше зсего терзает зло, царящее в окружающей жшни, С. же приходит к выводу, что самое страшное — зло, живущее в нас самих. Будущий властелин страны, как и любой человек, должен прежде всего научиться властвовать над собой. Свирепый бунтарь против неволи, преодолевая в себе эгоистическое своеволие, сознает, что свобода неотделима от строгих обязательств и что решающий шаг к справедливости — способность самому быть справедливым и великодушным с другими. О становлении нового С. зритель узнает благодаря прекрасным, открывающим его душевные движения поэтическим монологам. В финале герой появляется во главе мятежного войска; король Басилио в отчаянии падает к ногам сына. Но принц бережно поднимает отца и сам становится перед ним на колени, одерживая главную победу над собой, над своей мстительностью и гордыней.

Все характеристики по алфавиту:

А – Б – В – Г – Д – Е – Ж – З – И – К – Л – М – Н – О – П – Р – С – Т – У – Ф – Х
– Ц – Ч – Ш – Щ – Э – Ю – Я

Источник

fak flak

Знаток

(270)

8 лет назад

СЕХИСМУНДО (исп. Segismundo) — герой драмы Педро Кальдерона де ла Барки «Жизнь есть сон» (опубл. в 1636 г.; написана, по-видимому, в конце 20-х или в самом начале 30-х годов XVII»Шв.). Королю Басилио, мудрецу и звездочету, светила предсказали, что его сын С. станет чудовищным тираном; чтобы спасти страну от бедствий, Басилио объявил, что ребенок родился мертвым, и приказал держать его в горной башне. Решив проверить, не обманули ли его небесные знамения, король велит, усыпив С., перенести его во дворец. Узнав, что он — будущий государь, которого сделали пленником, С. возмущен учиненной над ним несправедливостью. Но его гнев нерационален: требуя во всем беспрекословно ему повиноваться, принц убивает слугу. Тогда его опять усыпляют, переносят обратно в башню и уверяют, что все происшедшее во дворце было лишь сном. С. пытается разобраться, является ли он заключенным, которому приснилось, что он принц, или принцем, которому снится, что он заключенный. Герой хочет понять, что в жизни иллюзорно, ложно, а что действительно, подлинно, и эти размышления многое в нем меняют. Когда часть войска восстает, чтобы посадить на трон законного наследника, и сторонники Басилио оказываются разбитыми, С., получив власть, проявляет себя мудрым и добрым правителем. Важнейшие события драмы разворачиваются в душе героя. Его самопознание в немалой мере определено внешними обстоятельствами: С. вырастает, не зная, кто его родители и кто он такой. Самая пылкая, всепоглощающая его страсть — жажда правды и свободы. Первый его монолог («О, я несчастен, горе мне!») — яростный протест против неволи; и Кальдерой не оставляет сомнения, что свобода — неотъемлемое и важнейшее право человека. В переполненном болью и негодованием монологе герой проклинает судьбу, дающую человеку меньше свободы, чем зверю, ручью, рыбе и птице, но, узнав, что он не жалкий узник, а всесильный государь, С. становится убийцей и насильником. Его свобода — свобода зверя, и сам С. знает, что он — получеловек-полузверь. От звериной половины ему помогает избавиться убеждение, что жизнь есть сон. Но что значит отождествление жизни и сна? Во сне образы сознания воспринимаются спящим как нечто действительное, и если жизнь есть сон, то и наяву человек видит лишь то, что представляется его сознанию. Вместе с тем Кальдерой постигает то, что будет достоянием психологии лишь в XX»Шв.: образы сна порождены отнюдь не только мыслью, но и надеждами, страхами, тайными желаниями. Последние неосознанно воздействуют не только на сновидения, но и на поведение человека. Если в опубликованном через год после пьесы Кальдерона «Рассуждении о методе» Декарта абсолютизировался рассудок («Я мыслю, следовательно, я существую») и заявлялось, что лишь благодаря мысли человеческое существование оказывается чем-то достоверным, то барочный художник Кальдерон менее односторонен и категоричен. В его драмах сталкиваются, в какой-то мере пронизывают друг друга сознание и подсознание, рассудок и аффект. Явь и сон, иллюзия и реальность здесь теряют свою однозначность и уподобляются друг другу: sueno по-испански не только сон, но и мечта; поэтому «La vida es sueno» можно перевести и как «Жизнь есть мечта». Мечта истолковывается у Кальдерона вовсе не в сентиментально-благостном духе: узнав, что он принц, и получив возможность осуществить свою мечту о свободе, С. ведет себя как чудовище. Безграничная свобода оказывается одной из самых вредных и опасных иллюзий: С. предстоит понять, что человеческая свобода — не беспредел, что она подчиняется нравственным законам. В постижении этих законов происходит становление личности С., выявление его подлинного «я». «Жизнь есть сон» — истинно христианская драма, так как именно христианство столь решительно указало на исключительное значение душевной жизни и поставило важнейшую задачу управлять своими внутренними состояниями, подавляя в себе злые, греховные желания и порывы. И вместе с тем «Жизнь есть сон» — это социальная драма (такое соединение характерно для барокко), показывающая, что стано

Источник

Автор. Педро Кальдерон де ла Барка (1600
– 1681) – іспанський драматург і священик.

Твір. «Життя – це сон».

Дата написання. 1635.

Жанр. Морально-філософська драма.

Тематика. Тема «сновидіння» – провідна. В
основі драми теза «Життя – це сон» .
Виносячи її в заголовок, автор визначив тему своїх роздумів. Ця теза, присутня
як у фольклорі різних країн, так і в літературі різних епох, за доби бароко зазнає
нового переосмислення. Всі структурні елементи драми (сюжет, персонажі)
підпорядковані розкриттю твердження, сформульованого у назві твору.

Проблематика. Письменник порушує важливі
питання людського існування: що таке життя, що таке людина, у чому полягає сенс
її буття, що таке свобода, що обумовлює вчинки особистості, яке її місце у
світі, що є моральною основою для її життя. Центральними категоріями, які
цікавлять митця, є такі поняття, як Доля, Людина, Світ, Бог, Честь, Життя,
Добро, Зло, Свобода. Душа людини – арена боротьби добрих і злих начал. Та чи
здатна особистість знайти себе у стрімкому коловороті життя, чи подолає вона в
собі темні сили, чи збагне справжню сутність свого земного буття? Ці проблеми
порушуються у творі іспанського драматурга.

Ідея. Віра в людину, в її моральне
перетворення і розкріпачення – головна думка твору, що визначає його
гуманістичний пафос.

Сюжет. Сюжет – драматична історія принца
Сехисмундо. Початок її – віщування, що прочитав по зірках його батько – король
Басиліо: «Буде Сехисмундо / Чоловіком
вкрай зухвалим, / Принцом-кривдником жорстоким / І монархом нечестивим».
Батько,
повіривши зорям, наказав замкнути сина-немовля у віддаленій від людей вежі.
Минули роки. Король став мудрішим, його охопили сумніви: «Бачу помилку у тому, / Що повірили так легко / Ми провіщенню лихому». Бажаючи
перевірити правильність віщування, він наказав приспати сина і доправити в
палац. Довідавшись, що він принц, Сехисмундо поводиться як тиран, що не бажає
приборкувати своїх пристрастей. У поведінці сина король побачив підтвердження
пророцтва: «бачу ж тебе жорстоким», «твої
убивчі руки».
І знову, приспавши, відправляє до вежі-тюрми. Коли Сехисмундо
прокинувся, його переконують, що все, що відбулося з ним – лише сон. Він тому
вірить, і з цього моменту життя (і не тільки своє) сприймає як сон.

          Піддані,
довідавшись про існування законного спадкоємця престолу, звільняють Сехисмундо.
Відгукнувшись на їхні прохання, він посідає королівський трон.

Особливості
композиції.
П’єса
складається з трьох хор над. Хорнада
– давнє іспанське слово, що означає «шлях, пройдений людиною за день». У першій
хорнаді міститься зав’язка сюжетних ліній твору. У другій – розвиток дії п’єси.
Третя хорнада – розв’язка всіх сюжетних ліній.
Композиція твору досить складна. Драма побудована з багатьох подій, що
стосуються як з минулого, так і теперішнього, причому від них залежить і
майбутнє країни. У п’єсі багато таємничого, загадкового. Автор постійно тримає
глядачів у напрузі. Що то за вежа, яку побачила Росаура і Кларін? Хто то за
один, що там сидить? Чому Росаура переодягнена? З якої причини вона хоче
помститися?.. Усі подібні моменти зумовлюють динамізм твору. Дуже швидко
змінюються події та ситуації: сьогодні Сехизмундо – в’язень, а Клотальдо – його
наглядач, а завтра Сехисмундо сам може покарати Клотальдо й усіх придворних,
навіть короля-батька. Персонажі не тільки багато говорять, а й переодягаються,
б’ються, закохуються і ревнують, тут відбуваються боротьба за владу і народне
повстання. Отже, Кальдерон талановито поєднує складні філософські проблеми із
зовнішньою інтригою, розважальністю п’єси. Він не тільки порушує складні
питання, а й робить свій твір цікавим для читачів та глядачів.  

          Складна
композиція драми відповідає складності порушених у ній філософських питань.
Письменник змушує читачів і глядачів замислитися над сутністю світу, людського
буття, самих себе. П’єса відзначається поліфонізмом звучання. У ній
висловлюються неоднозначні ідеї, а читачі й глядачі можуть погодитися чи не
погодитися з автором, але головне те, що він змушує працювати їхні думку та
почуття.

Простір і час. Дія охоплює три дні. Події
відбуваються у країні Полонія, згадується також Московія. Окрім назв країн,
ніякої конкретики письменник не дає. І робить це свідомо. Його цікавили не
власне країни, а проблеми, що хвилювали і його, і багатьох інших сучасників.
Розмірковувати про них письменникові, очевидно, було зручніше на нейтральному
грунті, яким і стали для нього слов’янські держави (дуже віддалені
для іспанців XVII ст..).

Образи і конфлікти.
Взаємодія
образів сприяє розкриттю конфліктів, зображених у п’єсі. Зіткнення особистостей
у ході боротьби за владу реалізується лінією: Сехисмундо – Астольфо – Естрелья.
Любовні перипетії розкриваються у міжособистісних стосунках: Сехисмундо –
Росаура, Росаура – Астольфо, Росаура – Естрелья – Астольфо. Конфлікт між
батьком і сином, в якому фактично закладено конфлікт між людиною і долею,
розв’язується за лінією: Сехисмундо – Басиліо. Боротьба за честь показана у
зіткненнях: Росаура – Астольфо, Росаура – Клотальдо. Блазень Кларін – єдиний,
хто не бере участі у конфліктах. 

Світ у драмі.  Кальдерон зображує світ епохи бароко у трагічному плані.
Тут усе пройнято відчуттям тривоги, загального неспокою. Всі мають приховувати
своє справжнє обличчя, бути не тим, ким вони є насправді. Світ – одвічна таїна,
його не можна осягнути розумом. У ньому діють не тільки реальні, а й потойбічні
ірраціональні сили, тому величезне значення мають різні пророцтва та прикмети.
Світ – лише мана. «Хто живе тут – лише марить». Світ – лабіринт, де блукає
людина. Усі ці формули, характерні для епохи бароко, яскраво втілено у драмі
Кальдерона.

          Великого
значення автор надає Божій волі. Світ сповнений суперечностей, у ньому все
швидко змінюється. Людське щастя, як і горе, минає, як сон. І життя в цьому
світі – лише сон. Письменник підкреслює стихійність, неприборканість,
невлаштованість світу, що виявляється в зображенні природних явищ (затемнення
сонця, бурі, урагани тощо), соціальних подій (боротьба за престол, повстання) і
подій в особистому житті персонажів.

        Характерною
особливістю світосприйняття Кальдерона є поєднання уявного і дійсного, сну і
реальності. У такому складному синтезі різних начал живуть його герої – люди
епохи бароко. 

Людина у драмі. Людина в розумінні Кальдерона –
суперечлива істота. Охоплена різними пристрастями й бажаннями, вона здатна
виявляти як ниці, так і високі прагнення. Майже кожен із персонажів відчуває у
своїй душі складну боротьбу. Людина залежить від багатьох обставин, передусім –
від Бога.

        
Визначальну роль у житті людей відіграє Доля. Герої сприймають її як
вищу необхідність. Усі події свого життя вони пояснюють Долею. Однак драматург
не показує людей слабкими й безвольними. Людина не може змінити Долю, але може
боротися сама із собою, зі своїми вадами, темними пристрастями, і таким чином –
йти до Бога, ставати його образом на землі. Цю думку якнайкраще втілено в
образі принца Сехисмундо, який подолав у собі самого себе.

Новаторство. Кальдерон уперше у світовій
літературі відобразив могутність звільненого духу, показав, які руйнівні сили
приховані в глибинах особистості, й водночас наголосив на величі людини, котра
йде нелегким шляхом до пізнання себе й вищих істин. Головний герой драми
здійснив великий подвиг – він розірвав усі ланцюги, які стримували його думки,
почуття, дії, і явив світові торжество свого розкутого духу.

Мова твору. Уся драма є алегорією, що
розкриває розуміння митцем життя в епоху бароко. Драматург майстерно
використовує контрасти, коли борються день і ніч, світло й темрява, Бог і
диявол, гармонія і хаос. Картини, створені Кальдероном, відзначаються
універсалізмом. Поет показує безкінечність Всесвіту, красу космосу і разом з
тим непізнанність його таїни.

         
Характерним є використання емблематичності (людина – звір , світ –
лабіринт, промовистих деталей (портрет – знак кохання, шпага – знак честі),
метафор, іносказань.  Мова драми насичена
барвистими тропами, виразними синтаксичними фігурами, елементами
«культистської» поезії.

Авторська позиція. Релігійну ідею спасіння людської
душі Кальдерон поєднав з актуальним соціальним змістом: людина повинна бути не
покірною й пасивною істотою, що в усьому покладається на волю Божу. Вона має
сама перетворювати себе, боротися з собою, прямуючи тяжким шляхом до вищого
абсолюту. У творі втілено і державний ідеал письменника – виховання ідеального
монарха, який має пізнати все – і славу, і страждання, а головне, самого себе,
сутність духовного життя, свій зв’язок з Богом, – щоб стати справедливим і
мудрим правителем.

Висновок. Фінал драми життєствердний. Так,
життя – сон, лише миттєвість і «щастя
людське… як сон минає»,
але треба «скористатись
щастям тим, що час дарує».
 Питання
«Що таке життя і що таке смерть?» – це вічні проблеми. У тлумачення Кальдерона
відчувається християнський підтекст: на землі людина тимчасово (як уві сні), а
де ж її постійне (вічне) життя? Відповідь прогнозована, хоча прямо й не
проголошується – «думаймо про вічне». І водночас Кальдерон не закликає
зрікатися земного життя, хоча воно й швидкоплинне.

Переклади. Окремі твори переклали
Д.Павличко, М.Лукаш, Михайло Литвинець. Оперу на сюжет «Життя – це сон» написав
український композитор Повло Сениця.

Думки митців та
критиків.

Ф.Гарсіа
Лорка

відзначив
«чарівну силу вірша» Кальдерона, що звучить то піднесено, то скорботно, то
пристрасно». Борис Шалагінов порівнює драму Кальдерона з картиною його
сучасника і співвітчизника Мурильо «Звільнення апостола Петра з в’язниці»: «Світ – це в’язниця, звільнити з якої може
тільки сила віри. Ця поширена в добу бароко думка виразно втілена в алегоричній
формі як у картині, так і в драмі».

Источник